Українські районні центри це – вестерн, це одна вулиця вздовж якої летить пил і папірці, вихоплені з рук перехожих. Це вулиця на яку відкриті всі двері магазинів. На фасадах леви, птахи, плитка, фотографії жінок в хутрі і мачо в джинсах. Там на дорозі все ще головні пішоходи, водії об’їжджають жінок з сумками і чоловіків, які найчастіше понуро йдуть за ними, або групками сидять біля фасадів із золотими левами.

Це український Бомбей з усіма його барвами і драмами.
На базарі біля стенду з різнобарвними мереживними бюстгалтерами стоїть чоловік у картатій сорочці, заправленій у світлі штани. Він коротко пострижений з рівненьким чубчиком. Чисто виголений. Верхній гудзик сорочки застібнутий.

– Треба будувати свої відносини з Богом – каже він – перед ворітьми раю вас запитають «у яких ви відносинах з Ісусом?», що ви скажете?

Біля нього зупиняється чоловік з пакетом. На пакеті фото жінки з привідкритими губами, голими плечима і закритими долонями грудьми.

– Чуєш – каже чоловік до проповідника – а де тут мужик стояв з підшипніками?
Проповідник зупиняється. Дивиться поперед себе. Потім у себе. І каже:
– Які відносини у тебе з Ісусом?
– Дружескі – каже мужик – так де мужик з підшипніками?
– За третім кіоском отам зліва був – каже проповідник.

Мужик з пакетом віддаляється. Він кульгає на одну ногу.
Продають рибу. На машині стоїть жінка з сачком і ловить коропів. Проповідник продовжує: у часи війни, розбрату, насилля, треба звертатись до молитви, говорити з Богом, бо коли ви відійдете у вічне життя вас спитають як у посланні до коринтян 2:1…

– Він мене задовбав своїми коритянами – каже жінка стоячи на машині. Вона тримає в руках сачок. У ньому безпомічно б’ють хвостами два коропи.
– Що ви скажете перед ворітьми раю? – питає він.
– Бляха! – кричить вона – шо я скажу? – жінка переходить на крик – я спитаю його хто такі ці коритяни. Ті, що коло корита? То я йому скажу, що ніколи коло корита не була, то може хоть діти мої будуть.

Коропи б’ють хвостами. Мужик, що шукав підшипники, докульгав до повороту. Проповідник замовк. Він стоїть на фоні рекламного щита. На щиті трьохметрова засмагла жінка з кінчиком язика на великих губах. На ній шуба. Під шубою, вочевидь, нічого. В районі колін надпис – натуральне хутро від 300 гривень на місяць в кредит.

– Життя повне спокус, браття – продовжує проповідник – сьогодні ти, брате, дав слабину, а завтра ти спитаєш себе: чому я так жив? На що, Господи, я потратив своє життя?

На пофарбованому до дня незалежності бордюрі сидить чоловік у віці Христа з порожньою пляшкою пива і такими ж порожніми очима. Киває. Смугаста сорочка розстебнута на три гудзики, під туфлями у дірочку світлі носки. Білі брови контрастують з червоно-засмаглим лобом. Пече сонце.

– Люба – каже дівчина в черзі за рибою – хочеш оно шубу в крєдіт?

Люба красива, вона красиво спітніла, до білої шиї прилипли темні кучері, на повних плечах тонкі бретельки тримають літній сарафан.

– Мене шуби повнять – каже вона і відпливає з черги зі своїми кучерями, плечима, стегнами.
В руці пакет з рибою в прозорому пакеті. Ця риба ніколи так граційно не плавала, як пливе Люба через недільний базар. Любі вслід дивиться жінка в шубі зі щита з надписом «300 грн» на коліні. Під щитом стоїть проповідник і каже «ідіть до Бога». Чомусь здається, що прекрасна Люба саме туди і пішла.