поетичні читання – до біса
печальне видовище,
зібрання жменьки посвячених.
тижнями, місяцями, роками
вони разом вкриваються зморшками,
читаючи вірші купці своїх,
із сподіванням, що у них хтось
побачить генія,
вони видають спільні платівки і збірки,
нервово пітніючи, чекають
на оплески.
читають лише для своїх
і пишуть один для одного,
не можуть знайти видавця у столиці,
чи хоча б коло неї,
але уперто читають вірші
десь у Лохвиці,
і ніколи їм не спаде
на думку ідея,
що їхній талант може
куций, він майже прозорий,
вони ж вперто зачитують вірші
своїм матерям, сестрам, чоловікам,
дружинам, друзям чи іншим поетам,
а ще жменьці придурків, що
забрели на їхні читання із вулиці.

мені за них соромно,
за те, як вони між собою піддакують,
за їхні шепеляві еґо,
за те, що їм бракує яєць.

якщо десь є там творець,
хай пошле мені що завгодно

п’яного сантехніка на боулінгу,
зеленого пацана на серйозному матчі,
жокея, що веде коня вздовж огорожі,
бармена, що хоче закрити зміну,
кельнерку, що ллє мені кави,
п’яницю, що спить у під’їзді,
собаку із кісткою в пащі.
хай слон пердне у цирку,
хай я обламаюсь о шостій на трасі,
хай поштар видає тупі анекдоти

що завгодно
будь-що
тільки
не
поетичні
читання.

______
(в оригіналі замість столиці – Нью-Йорк, замість Лохвиці – поетичні є**ня)