(She asks me to kill the spider)

вона просить – убий павука
я ж беру наймирнішу
з усієї наявної зброї

я беру кружку й серветку
ловлю павука, виношу надвір
і чекаю поки він піде

якщо я колись опинюсь не в тім місці
і не в той час, просто тому, що я ще живий
хоч не турбую нікого

сподіваюсь, мене привітають
точно таким
милосердям

 

(I always empathize

with the trees)

Я завжди співчуваю
деревам,

як вони спокійно стоять
коли вогонь
прибуває.

Проте часом я відчуваю
заздрість до диму.

До того, як він іде геть,
коли стає
надто гаряче.

Кожного разу, коли я бачу
лісову пожежу,
вона нагадує мені
про нас.

Я – все ще стою,
але вчепившись корінням,

не зрушивши з місця,
звідки ти пішла.

 

(whoever said a choir has to be)

Той хто казав, що хор
це більше ніж двоє
ніколи не їхав в машині
з моїм батьком і мною.
Коли по радіо грає Боб Марлі,
ми якось стаємо однолітками.
Стерео голосне, але ми співаєм гучніше.
Ми так захищаємо пам’ять
про те, як ми викликаєм Альцгеймера
на бій кулаками, як ми гарчимо на
болячку. Просто щоб вона знала –
ми не підем за нею спокійно

 

(I am learning that)

Дізнаюся, що не все
й не завжди
вертається таким,
яким його надсилаєш
Часом любов це більше
цеглина,
аніж бумеранг

 

(Perhaps out fatal flaw)

Напевне, наш фатальний промах у
намаганні
зліпити вічне
із того,
що приречене бути з нами
натрошки

 

(there is nothing rational)

Нема раціональності в любові.
Кохання затинається, коли нервує,
кохання перечіпається через власні шнурки
Кохання – незграбне, а моє серце
не хоче носити шолом.

(I convinced my fist)

Я намовив власний кулак
стати квіткою.
Я розслабився, він зацвів
і я простив тебе ще до того,
як ти сказала «пробач»

 

(Today, I told a joke)

Сьогодні,
Я розказав собі жарт
і так розреготавсь

Що вся тиша у кімнаті
зробилася зайвою

Спокій одразу звалив,
сказав, що йому погрожують

сказав, що це небезпечно
коли поруч стільки блаженства

Єдині, хто лишився
Це ми із радістю

І чи є кращий
спосіб життя

ніж оце?

 

(I hope there is something)

Сподіваюсь, на горизонті
Жде мене щось прекрасне
Таке ж нетерпляче, як я
Таке, що не зможе всидіть
і вийде мене зустрічать

 

(You want to know)

Хочеш знати звідки в мене ці шрамики?
Я видер тебе повністю
Із власної посмішки

 

(If I could I would nail)

Якби міг
я б прибив оці руки
до краєчків зорі.
Приніс би в жертву
небесам оце тіло,
щоб воскреснуть тоді
настільки лихим,
щоб бути байдужим
до тебе

 

(I’ve been told that)

Мені казали
я обіймаюся кепсько.
Кажуть, здається,
я хочу втекти.

Їм так здається, бо часом
це – правда.

 

(When they buried me)

коли мене поховали,
вони поклали монетки
мені на повіки, а я їх віддав
за квиток на автобус назад до землі
щоб ще пошукати тебе

 

(I want you to bite my lip)

Хочу, щоб ти так вкусила мене за губу,
щоб я не міг говорити,
а потім щоб висмоктала ім’я
моєї колишньої з мого рота,
щоб вона більш ніколи не з’явилась
у наших розмовах з тобою

 

(I have an odd fascination)

У мене дивне захоплення
піщаними замками і скульптурами з льоду,
що житимуть лише кілька митей

Саме тому я також закохуюсь
у жінок, любов до яких
ніколи не буде взаємною.

 

(You left and the world)

Ти пішла, а світ
не наїбнувся.
Я винен всесвіту п’ятак

 

(And suddenly it’s 98)

І раптом знову дев’яності,
ще молодий Павло Зібров
по радіо каштани і Марино,
а ми ще здатні на любов…

 

(And then after)

А потім

Остання наша розмова
завершилась криком.

Ми обоє сказали те,
чого насправді
не думали.

Кажуть, одна палестинка
із гранат сльозогінного газу
робить глечики.
І садить там
квіти.

Так я дізнався,
що вибух –

це не завжди
кінець.

 

(Yes)

Так

А часом вони приходять
всі разом.

Страх і тривога,
голоси, що шкребуть
твою впевненість,
наче крейда дошку дере,
і якось все повітря в кімнаті
стає раптом водою
І ти починаєш думати,
чи є в тебе з чого
вирости зябрам і чи зможеш ти
зжитися з рибами.
Тобі просто цікаво,
чи зможеш ти ще колись
знову дихати.

А відповідь в тому, що
не кожен будинок, що
похитнувся – впаде.

Відповідь в тому, що
не все те, що тріснуло
розвалиться вщент.

Відповідь в тому, що
це тимчасово і так,
ти зможеш колись
знову дихати.

 

(To you)

Тобі

Він розпиляє в повітрі провину і чекає, поки ти нею надихаєшся, звинувачення підшиває під тебе, аж поки вони ідеально не сядуть, з історії робить гімнастку й вмовляє її перекидатись. Він прокручує відео, вигрібає звідти сюжет, докопується до твого терпіння, сам стає автором і головним героєм. З тебе ліпить злодійку, а його гріхи раптом зникають під час монтажу. Каже, що ти винна у тому, що йому стало сумно.

Отак і виходить, що вовк кричить «хлопчик».