А буває так, що у вікнах навпроти – жінка.
Дуже красива і дуже гола.
Ходить по кімнаті, крутиться біля зеркала, кладе руки на талію.
Вона засмагліша ніж ти, вища за тебе. І груди у неї на вигляд між другим і третім.
У неї там своє життя – пуста кімната, ліжко, валізи.
Стоїш, замахана, коло підвіконня і дивишся спочатку з зачаруванням. Потім з роздратуванням. Врешті із вдаваною байдужістю.
У неї немає лептопу.
Ну хіба он топ її лепс годиться щось класти.
Звичайно, нема.
Ти натягаєш футболку, дивишся на свої ноги у дзеркало, що стоїть на підлозі. Так ніхто й не прибив його. Ну, нічого так ноги – кажеш собі. Особливо якщо стати навшпиньки. Біда, що не носиш підбори.
Але у вікнах навпроти німим докором танцюють дві безкінечних ноги.
А може це те, якою б ти могла бути?
Якби тобі трошки більше дав господь безтурботності?
Може ці вікна навпроти це твої паралельні світи?
Тоді йдеш на кухню і випиваєш коньяк з п’яти шоколадних цукерок.
Вертаєшся – у вікнах навпроти звідкись взялися штори у квіточку. І вазони герані.
І раптом відчуваєш, що в крові вже тече безтурботність.
Врешті, можна зняти футболку і трохи потанцювати.
Обіймаєш себе за плечі, робиш перші невпевнені кроки, а у вікнах навпроти на тебе дивиться замахана жінка. З роздратуванням.